Мой дом, Ikea

Ремонт в новом доме идет очень медленно но верно и вот уже пару недель как мы наконец-то спим в своей новоокрашенной, новообклеенной обоями, обставленной мебелью спальне:-) Всё красиво и уютно, и вдвойне приятно, поскольку всё делалось своими руками.

Теперь когда я хожу по нашемо дому я понимаю, что Икея может смело присылать сюда клиентов для демонстрации дома в стиле Икея: мебель у нас за некоторыми исключениями из шведского рая.

Но мы не одни такие, недавно прочитала что в каждом десятом британском доме мебель из Икеи, а 30% населения имеют что-нибудь (хоть свечку, хоть рамку, хоть коврик) от Ингвара Кампрада и его семьи. Но очень сложно найти что-нибудь с подобным соотношением цена-качество-дизайн на этом дорогом острове! У британцев достаточно оригинальный подход к дизайну мебели, который мне не совсем по душе, поэтому мебель из традиционных John Lewis или Marks&Spenser я покупать не стану. А вот скандинавов трудно победить!

Может это наш новый дом построенный по шведскому проекту с голыми кирпичными стенами и сосновыми балками на потолках на меня навивает новые настроения, но я начала сильно интересоваться минимализмом в дизайне и меня потянуло на датскую и немецкую школу. Не скоро конечно найдутся деньги на такие реликвии. Хотя лампу из концептуального Conran Shop я уже подыскала:-) А когда выигрем миллион в лотерею первым делом куплю кресло Барселона в белом цвете:-)

Переход

Итак, после трёх дней интеллектуальных и не очень разговоров в эстетически впечатляющих конференц-заллах и ресторанах Будапешта, ношения каблуков, помады, элегантных костюмов, деловой сумки с лэптопом, Financial Times на завтрак и BBC World News на ужин, я вернулась домой. То есть назад  в предместье столицы мира, в джинсы с кроссовками, худи, к огромной сумке с памперсами и салфетками, к стиральной машине, шоппингу и детским классам, мультикам и лэптопу на кухонном столе, к любимому сыну, лучшему другу и любимому мужу.

Что лучше спросите вы? Как говорил герой любимого мультфильма Данилы - и то, и другое. И побольше, можно без хлеба:-)

Ремонт

Вихідні я провела в режимі повної мобілізації оскільки проект під назвою "ремонт" продовжується. Насправді вже зроблено 2/3 робіт у нашій спальні і я не можу дочекатися кінця і можливості нарешті виспатися у власній кімнаті:-)

Ну що можу сказати, після того як я досить непогано освоїла професію кухаря і зараз можу продемонструвати досить широкий вибір екзотичних і тривіальних страв, я поступово оволодіваю професією маляра (з наклейкою шпалер я знайома вже давно і вважаю себе майстром:-)).

Хоча не можу сказати, що я фанат цієї справи. Проблема не у фарбуванні як такому - є навіть певне відчуття задоволення від процесу. Але найнеприємнішими є процеси підготовки і  "чистки після". Бррр...

Одне радує. Коли все це закінчується погані емоції відходять на задній план, залишається лише задоволення від зробленої справи і естетична насолода (ну це якщо вдасться все зробити естетично!)

Ну і плюс фітнес-програма, у власному домі і абсолютно безкоштовно :-)

На каву, до церкви

Сьогодні ми з Данилом продовжували розвідку навколо WGC і око впало на Велін. Це старовинне селище у п'яти хвилинах їзди від нашого дому, яке дало назву нашому місту-саду. Воно невелике, дуже традиційне, із шармом англійської глибинки, який можуть собі дозволити лише досить заможні люди. Акуратні котеджі, місток через річку, сільська рада, бібліотека і школа, паби та пекарні, червона телефонна будка і така же червона поштова скринька, банк і перукарня, пошта і Теско експрес, а також церква у самому центрі. А біля церкви об'ява - щовівторка з 9 до 12 відкрите "громадське кафе" (community cаfe). Була одинадцята і ми вирішили зайти.

Для українця саме поняття кафе у церкві є диким - божий дім не для розваг. Англійці пішли у цьому дуже далеко і я вже не раз була у церкві, що була конвертована у галерею арт-магазинів, кафе, або навіть помешкання. У Ньюкаслі ми періодично зустрічалися з моїми друзями-мамами у сусідній церкві, де постійно працює кафе із цінами у 2-3 рази нижче сусіднього Старбаксу.

А тут кафе "на пів дня". Тебе зустрічають прямо біля дверей і питають як справи. Зрозумівши що ти не місцевіий, в шию не гонять, а пропонують чашку чаю і печиво (за 50 пенсів - в 5-6 разів дешевше мого "стандартного" чаювання). У сусідній великій залі повно народу, більшості за 40, є тут і полісмен - всі тусуються, обговорюють проблеми своєї малої батьківщини:-)

Мені вказують на невелику дитячу кімнату із іграшками, куди Данила другий раз запрошувати не треба. Поки він тусувався з іншим хлопчиком підійшов священник, а точніше підійшла, бо це була жінка. Раніше я їх бачила лише по телевізору, однак у англіканській церкві з кожним роком зростає кількість жінок-священників. Цікаво, що сьогодні ніхто не намагався переконати мене прийти або перейти до церкви - все дуже спокійно і ненав'язливо.

Отже в Англії, якщо весілля може бути в амбарі (про що я писала пару років тому), то чому б не випити чаю у церкві?

Далі буде про інші польові дослідження.

Народження

Два роки тому у цей день народився Данило - Данило Данканович Девід Хіскок-Мрінський - повне ім'я, яке так любить наш тато:-). Правда народився він трохи пізніше, ближче до опівночі. Процес був довгим (36 години) і не дуже приємним для всіх учасників, однак результат вийшов просто чудовий і ми їм дуже пишаємося.

Хоча навіть після двох років я не завжди можу повірити у те, що я мама - вчора, коли підписувала листівку Данилові зі словом "мама", ще раз це зрозуміла. Варіанти два - або до мене довго доходить, або це настільки природнє явище, що ти просто того не помічаєш.

У будь-якому випадку хочу побажати Данилові позитивної динаміки росту у всіх аспектах, а нам із Данканом - сил і наснаги, і позитивного настрою:-)

Знайомтесь, моє місто-сад

Пам'ятаєте, у Маяковського є вірш "Здесь будет город-сад"? Незважаючи на його обіцянки в СРСР таких міст не вдалося побудувати, а ось у Британії воно таки є, і не одне!

В одному із них ми з родиною поселилися пару місяців тому - у Welwyn Garden City, місто-сад Велін, або просто скорочено WGC, у графстві Хартфордшир, що за 10 миль (15 км) від північних кордонів Лондону. Немає сенсу розкривати всі таємниці нашої нової фортеці одразу, тому почну просто із декількох фоток (поки не моїх, але ще не вечір:-))

Хоча фотки не можуть до кінця передати тієї чіткої геометрії і симетрії у плануванні міста, а також атмосфери гармонії між будинками та зеленими зонами. Якби мій блог був виключно для друзів-географів, то я би продовжила рух у напрямку нетрів урбаністики та міського планування. А так просто трошки історії.

WGC було засновано у 1920 році, рівно 90 років тому - у суботу ми підемо на святкування ювілею у центрі міста. Це звичайно не 15 століть із гаком як у Києва, однак тут є свій коник. Ідея народилася і була втілена у життя батьком-засновником концепції міста-саду - англійцем Ебенезером Ховардом. Він був обурений антисанітарними та антисоціальними нетрями великого Лондона, де люди жили один у одного на головах у жахливих умовах. Він був захоплений утопічною ідеєю створення простору, де б людина комфортно жила, працювала і відпочивала, гармонійно співіснуючи із оточуючим середовищем, не знищуючи його при цьому (звучить сучасно, а?).

Отож він вирішив створити місто за межами Лондона, яке б комбінувало принади заміського життя із комфортом урбаністичного ландшафту. Ідея було досить утопічна, оскільки і робітники, і адвокати з лікарями, і багатії мали жити в однакових будинках, купувати речі та їжу в одному магазині, і при цьому вести здоровий спосіб життя - у місті не було жодного пабу! Місто не могло "розростатися", адже його ліміт був 32 тис. населення. При перевищенні норми слід було будувати нове місто. Ховард створив 7 міст-садів у Англії і заснував Асоціацію міст-садів - найстарішу екологічну громадську організацію у світі... Велін був другим після міста-саду Летчворс, що за пару миль на північ від нас. До речі, існують іторичні міста Велін та Летчворс, біля яких були побудовані "комуни", тому ніяк не можна скорочувати до одного елементу назви і доводиться використовувати абревіатуру.

Дуже цікаво мені про це писати, але сьогодні на цьому зупинюсь. Буду потрохи вливати у вас елексир утопічного урбан-планування. Хоча ідеї Ховарда не прижилися - вільний ринок та міграція радикально змінили склад населення WGC - жити в "історичній" частині міста можуть собі дозволити лише дуже заможні люди із півмільйоном долларів. Інші витіснені "на райони". Ми теж живемо на районі, однак на дуже гарному і зеленому, і про нього буде окрема розповідь:-)

Ось так ми живемо.

Мосты Кэмбриджа

Я вдруг поняла, что не смотря на название моего блога, я ещё ни разу не делилась изображениями поразивших меня мостов. Постепенно хочу заполнить этот пробел и сегодня вашему вниманию представляю ошеломляющие мосты Кэмбриджа. Для такой небольшой реки как Кэм такое количество мостов просто невидано. Но возраст и статус пешеходно-велосипедно-студенческо-научного города требует солидной инфраструктуры. Вот такие красавцы там начали появляться начиная с 16-го века.

 

Серпень - підсумок

Як правило серпень - це мертвий бізнес-сезон. Всі або майже всі намагаються втекти із мегаполісів і їдуть відпочивати на моря та у гори. А таких емігрантів як я тягне на рідну землю, тобто на рідний асфальт, який протягом чотирьох тижнів нагрівався до +40 і більше. Ну ось такий фанатизм:-) Хоча не все так погано - рідна дача із спеченими перцями і побитими градом кавунами нагородила відносною прохолодою.

Однак відпочили ми добре - я від Данила, а Данило від мене (короткостроково). Хоча в результаті постраждав наш тато, який був у вимушеній розлуці:-( Не вдалося зробити всього запланованого (як завжди), однак багато чого я все ж таки встигла.

Мене цього разу на батьківщині вразило не так багато, слава богу. Правда були моменти откровення - перший раз послухала пісню "У нас на районе" Потапа і Насті і вона навіть чимось сподобалась. Потім ще надпис на пам"ятнику у селі Аркадіївка на Київщині (де і знаходиться наша дача) - "Від благодарних потомків героям війни" (даю скорочений варіант). Ця азаровська мова нащадків особливо вразила напередодні Дня Незалежності, коли я ще не знала, що кожні 30 хвилин всі телеканали будуть переривати свою "патріотичну програму" (Міцний горішок і т.д.) на поздоровлення Януковича і Азарова. Перший говорив про економічну незалежність, яку ми здобули завдяки йому (певно жорстко обумовлений кредит МВФ та "газо-флотський" контракт є
золотими стандартами економічної  незалежності, що має ввійти у підручники по економтеорії для студентів українських ВУЗів). Другий говорив не пам"ятаю що, певно фігню якусь, але своєю власною мовою, що за вимовою дуже нагадує білоруську (пробачте, північні сусіди).

Однак були і супер-моменти - бліц-поїздка до Львова до дорогих друзів, бліц-приїзд до Києва любого чоловіка на святкування мого дня варення та нашого "дня залежності", супер-вечірка із супер-друзями. Ну і Данило не стомлюється дивувати новими філологічними, фізичними та інтелектуальними досягненнями (про них окремо).

Не знаю чи це був ідеальний сценарій проведення серпня, однак мені сподобалося. А тепер подобається повернення до Британії із чудовою погодою і чемними водіями:-)

До зустрічі

Якщо ти зустрінеш стерво...

Знаєте, є такі люди, вся зовнішність яких просто кричить про їх незадоволення всім і вся (а можливо собою у першу чергу). Коли зустрічаєш, скажімо жінку такого типу, яка може й не красуня, але за наявності посмішки на обличчі могла б бути миленькою, однак виглядає як повне стерво, оскільки її погляд красномовно тобі говорить "як я вас всіх ненавиджу".

А з вигляду порівняно молода, непогано вдягнена, модно зачесана, телефон крутий, гроші на купейний квиток у 92 поїзд знайшлися. Однак ні здрастє, ні до побачення, ні дякую. Ніяких тобі нісенітниць типа "перепрошую" або "будь ласка". А зразу "зачиніть двері", "дістаньте сумку", "ви переодягатися будете?", "Кава 4 гривні? Ого, така дорога!" (провідник: "Пані, та вона запарена а не розчинна").

Натяку на початок непримусової розмови навіть не очікуйте. Це при тому, що я була переповнена емоціями від чудових двох днів у Львові і вбігла у потяг за кілька хвилин до відправлення вся мокра як хлющ, бо на вулиці жахлива злива із градом і поламаними деревами посеред доріг. Плюс у мене із собою "коробка, картонка і маленька собачонка" і вона вочевидь впевнена, що я сильно заважаю їй жити на цьому світі.

Два пана, що були з нами у купе, теж вклякли, однак розглядали її скоріш як цікаву звіринку а не об'єкт перевиховання...

Добре що у мене був чудовий настрій і зіпсувати його не могли навіть такі дурні соціальні елементи:-)

Ностальгія

Сьогодні ми гуляли у парку КПІ. Спека стоїть страшенна, от і шукали ми солідну групу дерев, яка б давала стійку і приємну тінь для нас та нащадка. Правда у нас під боком є "роща", однак вона у такому жалюгідному стані, що погуляти там я ніяк не наважуся.

І ось прогулюючись із каляскою цим напівзакинутим, але ще майже пристойно виглядаючим парком мої очі натрапили на таку гарну, історичну, трохи вже поскубану будівлю Хімтеху (хіміко-технологічний факультет КПІ) - одного із стовпів мого шкільного виховання.

І згадалися мені ті щасливі дні та вечори, які ми проводили із моїми однокласниками у лабах цього альмаматер, змішуючи, зважуючи (а іноді і смакуючи!) різні цікаві хімічні сполуки. Адже я мала честь навчатися у класі із хімічним нахилом  і, відповідно, мала задоволення  десь 15-ти годин хімії на тиждень... А потім як кльово тусувалися ми на лавочках, деякі палили таку модну тоді Столицю, може й пиво пили - хоч вбий не пам'ятаю. Такі перші дні напів-свободи і напів-дорослості, які так лоскочуть нерви і плекають відчуття авантюризму та "я все зможу".

Класні були часи! Шкода, що хімія мені у цьому житті ну ніяк не знадобилася, окрім побутового рівня (а скільки часу витратила!). Авантюризм і "я все зможу" ще зі мною:-)

Я приємно здивована

Не все так погано, як мені іноді хочеться вірити. Є ще "добре і вічне" у рідній країні. Зокрема дитяча медицина.

Вчора Данилові було дуже зле і ми вирішили спочатку проконсультуватися по телефону (корисні поради), а потім викликати "нєотложку" з нашої поліклініки (у якій ми ніколи не були і взагалі ніколи не реєструвалися...)

Лікар приїхав швидко, поради були прості і дієві, Данило гарно спав вночі і сьогодні йому вже краще.

Але шок настав сьогодні, коли на домашній номер подзвонила приємна жіночка із дитячої поліклініки і попросила розказати що сталося. Потім дала купу порад і рекомендацій. Виявилося, що це наш дільничий дитячий лікар. Вона дала свій мобільний, просила дзвонити якщо ще будуть проблеми і питання. А також люб'язно запросила прийти і зареєструватися у поліклініці. На моє зніяковіле "да у нас вся картка англійською" вона бадьоро так відповіла "Та нічого, я вмію англійською читати".

Ось так мене сьогодні здивували відношенням і сервісом. Друзі і мама кажуть, що це пов'язано із депопуляцією - звідси велика увага лікарів до здоров'я дітей.

А я думаю, може не все так погано у нашій системі? Хочу більше таких шоків, ну будь ласка!

Куда она пропала?

Вот она я, здесь. Вы думали я пропала? Нет, я просто переезжала, а как говорится в пословице, лучше пожар чем переезд.

Но он закончился благополучно, без травм и особых потерь, мы практически освоили новый просторный дом в сказочном городе-саде, о котором я очень скоро напишу.

Чтобы набраться сил я с Данилой на месяц перекочевала под крыло мамы, в родной Киев и на почти родную дачу. А мой бедный муж будет скучать без нас в новом доме и различных отелях на разных континентах планеты... А его очень люблю:-)

Голова пуста

Дивно, але у мене не виникає майже ніяких ідей, окрім тих, що пов'язані з ремонтом і моїм професійним блогом. Зараз часто наступає ступор, особливо коли дивишся на гори речей, які треба спакувати, або штабеля каталогів, із яких треба вибрати фарби або шпалери. Більшість часу хочеться дивитися на помідорчики, що ростуть у мене в кадках. Або читати. Наприклад зараз я читаю книгу Біла Брайсона "Записки з маленького острова". Вона про враження цього відомого американця, який обрав Британію своєю другою батьківщиною (після одруження з англійкою), від різних аспектів життя-буття на Острові. Гострий гумор, цікаві деталі.

Цікаво порівнювати це з короткими британськими повідомленнями Андрія Куркова на Фейсбук. Він теж певним чином "усиновлений" англійцями (після одруження з англійкою).

А в тумбочці біля ліжка на мене ще чекають 200 сторінок "Великої Гри". Залишу на Київ, тобто на дачу...

Складності переїзду

Насправді я вже так наблатикалась на переїздах, що мала б планувати і реалізовувати всі плани "на ура". А нє, не виходить! Кожного разу все по-іншому. Цього разу помешкання своє, рідне. Можна фарбувати, ламати, забивати цвяхи і т.д. Хоча з іншого боку це не квартира в Києві, а будинок у передмісті Лондона. Тут своя специфіка (дах, садок, комора, газонокосилка) і зовсім інший бюджет.

Тобто навряд чи все те, що ми запланували зробити у наступні 2 тижні піде по плану. Однак я вирішила сильно не нервувати, а робити все можливе і намагатися отримувати від цього задоволення.

На цьому тижні я три рази отримувала задоволення (а зі мною і Данило) у магазині Ікея, що біля Уемблі. Класно, люблю я цей гіпер-центр комфорту, стилю і економ-пропозицій,  а також смачної їжі і класної гральної кімнати для дітей. Але ж не три рази на тиждень, люди!

Шахтарі везуть протестні каски у Київ?

Ви це бачили?

Ну да, ми вже скучили за колоннами шахтарів у центрі Києва. Навіює романтику початку 90-х, коли гул від касок стояв по всьому місту, а Труханов острів був величезним шахтар-кемпінгом, якому міг би позаздрити Гластонбері. Тільки музики там не було... Мене, пам'ятаю, дуже гнітило видовище такої кількості (умовно) здорових чоловіків у розпачі. Стояла спека, вони ходили по місту напівроздягненими із пластиковими пляшками з Юпі та касками.

Ну і що, де покращення життя вже сьогодні? Ну добре, ретивим киянам і західнякам фіг дістанеться. Але своїм же, рідним, макіївським, теж непереливки!

Вспоминая классика

Помните, как Полиграф Полиграфыч яростно кричал в "Собачьем сердце": "В очередь, сукины дети, в очередь!"


Вчера меня ну просто распирало от желания  прокричать эту сакрементальную фразу в очереди на регистрацию в Борисполе.

Ну ладно, я понимаю: лето, туристы, дети толпами едут изучать английский в Британию (и слава богу). Но почему не скорректировать процесс и не увеличить количество стоек для регистрации? Или вообще не выделить для скучающих чад и их волнующихся родителей отдельную стойку? Ну правда это всё-таки сделали, после часа мучений.

Убило не это. Когда я стояла где-то под номером 7 и движение в очереди полностью отсутствовало к стойке резво подошла группа товарищей. Впереди шел высокий и плотный такой дядя милиционер в высокой фуражке. За ним резво шла девчушка-женщина старшего школьного возраста в Луи Вуитонах, за ней семенили папа и мама Броварской внешности с огромным чемоданом. Дядя милиционер подошел к стойке, чего-то там прорявкал и модную девочку без очереди зачекинили. Прикольно да? Англичане стояли в недоумении, наши в полном умении и опупении.

В задачнике спрашивается - а в чем сущность милиционера? Ловить бандитов и сажать их в тюрьмы, следить за порядком на дорогах и щемить вымогателей? Или стричь бабло на дорогах нашей родины, забивать студентов до смерти в тюрягах и проталкивать школьниц без очереди на регистрацию рейса в Лондон?

Даже не знаю что ответить, сложный вопрос такой...

Про Конституцію на дорогах

Сьогодні по дорозі з Борисполя мені кинувся у вічі білбоард (без морди) із "соціальною рекламою". Взагалі-то вже протягом багатьох років різні дизайни та фрази з величезних щитів є традиційною темою сімейних анекдотів. У Данкана вже навіть є колекція фото із "найкращими" взірцями, яку ми напевно колись десь "викладемо" (один з найулюбленіших  - величезне фото із квітами посеред бетонно-цегляних джунглів промислового району із красномовним написом "Київ - місто квітів", ну певно для тих, хто не помітив їх під парканами та за відбійниками доріг...)

Так ось, сьогодні мене вразив напис "Вітаю із Днем Конституції. Віктор Янукович". Звично і прозаїчно, скажете ви. А мені цікаво, яка конкретно причина спонукала іміджмейкерів президента розщедритися на це творіння. Нагадати, що у нас все ж таки є конституція? Чи нагадати, що у нас є її гарант, тобто Президент?

А нагадувати треба лише у двох випадках - або так все класно працює у законодавчій системі, що ми того не помічаємо, або все так фігово, що нам потрібні величезні постери для нагадування "Люди, конституція є, ну чесне слово!"

Не важко здогадатись який з двох варіантів підходить для України на даному етапі...

О футболе и не только

Не знаю как в Украине (узнаю завтра, когда прилечу в Киев), но в Англии Чемпионат мира радикально меняет информационное поле, ассортимент товаров в супермаркетах (предложения по пиву, чипсам и символике английской сборной "атакуют" немедленно при входе), внешний вид домов и машин (всё в английских флагах) и настроение людей.

К тому же ЧМ открывает глаза публики на современную "радужную нацию" - ЮАР. По ТВ, радио и в газетах/журналах море публикаций о стране, её социально-экономическом развитии, состоянии дорог и инфраструктуры, преступности, последсвиях апартеида, корррупции, заболеваемости спидом, бедности и богатстве, минеральных богатствах, сельском хозяйстве, инновационных компаниях, о Нельсоне Манделе и его семье, о Якобе Зуме и о его трёх женах - короче, в это время вы можете узнать о стране буквально всё.

И вот я думаю - а готова ли Украина к такому "информационному микроскопу". Ладно Польша, членство в ЕС решает много имиджевых проблем и представляет страну развитому миру на понятном им языке. Но вот Украина может оказаться заложником своей популярности.

Знаете о чем хотят знать британцы в первую очередь? Как там у них с дорогами и отелями, барами и ресторанами, криминальной обстановкой и безопасностью в общественных местах, как работает полиция и медицина, много ли бедных людей, на сколько коррумпирована страна, как инвестиции в Евро-2012 повлияют на жизнь простых людей, особенно в общинах, которые находятся в непосредственной близости от стадионов и тренировочных баз.

Более того предполагаю, что по теле- и радиоканалам Британии и не только будет куча аналитических программ со следующими сюжетами: (1) что случилось с завоеваниями "Оранжевой революции"? (2) Украина и международная торговля оружием/ ядерное разоружение, (3) что происходит в Чернобыле, (4) криминальное прошлое президента Украины (5) как обстоят дела с проституцией и торговлей людьми, (6) правда ли что в Украине эпидемия спида? (7) В чем отличие Украины и России и т.д.

Мы можем адекватно ответить на эти вопросы, при этом не ударив лицом в грязь? Мне кажется пока нет. Сделайте простой эксперимент - забейте Ukraine  в Google и посмотрите в топ-10 сайтов. Там нет ни одного адекватного ресурса официального характера, который бы представлял страну. Есть два коммерческих и явно инстранных (контент одного из них просто смешной).  Нам разве нечего рассказать о стране на качественном (желательно иностранном) языке?.

Пару лет назад, если я правильно помню, Правительство наняло какую-то PR-компанию для раскрутки имиджа Украины в мире. Чесно скажу, результатов пока никаких!

Короче, надо готовится к интересу Европы (слава богу не мира) к нашей стране и её людям. И готовится не только делом, но и словом!

Мій кокон

Англійською це називають 'terrible two' і я була б рада, якби українською теж вигадали щось подібне для характеристики дітей дворічного віку. Це означає, що твій малюк-симпатюлік і посміхайко поступово перетворюється на особистість, а як ми знаємо, будь-який процес перетворення не є простим.

От наприклад, гусень спочатку стає коконом, а вже потім гарним метеликом. Я думаю, що наша симпатична гусень поступово стає закритим і впертим коконом, кожен день (і ніч) з яким скидається на бій характерів. Треба сказати, що задатки сили волі і характеру Данила досить вражаючі. Так само як і децибели його криків та істерик.

Сили фізичні та емоційні на грані. Сподіваюся метелик того вартий...

Вы были в Будапеште? Мы тоже!

Банальных вещей про Будапешт писать не буду - слишком известная точка на карте и многие там были. Но всё-таки поделюсь впечатлениями от увиденного и неувиденного.

Будапешт как всегда красив и впечатляющий. С погодой повезло - это плюс. Ещё один плюс - я уже была тут несколько раз до нынешнего приезда, поэтому успела кое-что увидеть и походить по музеям. Если бы это был мой первый визит (как у Данкана), то мои впечатления были бы отрывочными и спонтанными. Я бы назвала это "эффект Данилы"...

Понравилось:
1. Отель Ibis Central на Raday Utca - боже, как прекрасно что я его выбрала! Чудесное место прямо в сердце города на главной ресторанно-пешеходной улице города, недалеко от центрального рынка. Отель совершенно новый, ещё стройкой попахивает
2. Завтракать булками на центральном рынке
3. Ужинать в ресторане "Ангел" напротив входа в наш отель:-)
4. Прогулка на корабле в чудовищный ливень:-)
5. Метро и трамваи - класс!
6. Ходить городом
7. Читать в парке на замковой горе, пока Данила храпел
8. Пить венгерский рислинг в номере

Не понравилось:
1. Мало парков и зелени, а то что называется городским парком - это его жалкое подобие. Неухоженный и шумный. Но скорее всего это реакция избалованных английскими парками и садами снобов...
2. Не смогли сходить в купальни, Данила был не в настроении...
3. Много бомжей и попрошаек

Шокировало:
1. Таксист, который подвозил нас с возкала до отеля - дело недалекое, но цену содрал немыслимую. Столько, сколько стоил билет на поезд из Печа до Будапешта, и дороже чем до аэропорта, который фиг знает где находится! Напомнило о родном центральном вокзале Киева.
2. "Нецентральный" вокзал Kelenfold и его окресности - что-то вроде Вишневого когда я там была лет 10 назад.
3. Я не зашла НИ В ОДИН магазин одежды - небывалое явление, особенно учитывая то, что это входило в планы. Но в этот раз не сложилось. Может в октябре?

Мой Печ

Печ - удивительный город на юге Венгрии, я бы сказала нераскрытая тайна Центральной Европы:-) Очень красивый, очень уютный, во всяком случае его центр. Много исторического меланжа, где имперские ландшафты акцентированы полуторасотлетним исламским периодом, на всё это наслаиваются плитки Жолнаи и ужасная инфраструктура советского периода, кое-где подправленная современной рыночной экономикой. Центр объявлен иторическим достоянием ЮНЕСКО.

Открою секрет - Печ в этом году культурная столица Европы, впрочем как и Стамбул (они парами ходят). Наверное поэтому коллеги из местного университета и исследовательского института, который занимается проблемами регионального развития, и получили право организовывать ежегодную конференцию RSA у себя. Могу сказать, что организация была супер, а уровень развития университетской инфраструкруры в городе с 150-тысячным населением просто поражает. Конечно деньги Евросоюза подсобили, но как всё продумано! Новое здание моего геофака на Выставке просто меркнет перед этим чудом комфорта для студентов и преподавателей (и участников конференции в этом случае).

В Пече я во второй раз, и всё по тому же поводу - профессиональная тусовка. В этот раз мы правда совместили её с семейным отдыхом (хотя самого отдыха было маловато...)

Пока я наслаждалась трехдневными диспутами и дринками с коллегами, обсуждая несметное количество проблем региональной политики, мой идеальный муж выгуливал нашего идеального ребенка улицами и парками города. Благо город небольшой, правда парков не так много. Зато фонтанов море! И во всех Данила был не прочь поплескаться. Ел как взрослый в ресторанах, а паста разных типов это спасение нашей семьи в поездках потому что ребенок никогда не будет голоден. Ну и конечно посиделки в кафешке с банановым коктейлем и фрапучино Даниле очень нравятся:-)

Что мне понравилось:
1. Центр города с площадями, фонтанами, мечетями и соборами
2. Выставка литографий Альфонса Мухи - хорошее дополнение к впечатлениям о венском Климте:-)
3. Погода - жара, лето!
4. Гуляш - пардон за банальность
5. Мороженое, которое мы ели на центральной площади возле "прыгающих" фонтанов
6. Пиво, вино, палинка - главное в такой последовательности:-)
7. Поездка в деревню Вилланы - центр винодельчества юга страны. Это вам не Токай, а классические сухие вина, особенно красные. Прикупили пару бутылок, нынче дегустируем (привет Мацеку!).
8. Возвращение "в седло" - класно всё-таки тусить на конференциях, где понятно о чем говорят и все понимают о чем говориш ты :-)
9. Цены приятные, особенно после Вены и перед Будапештом:-)

Что меня шокировало:
1. Приезд в город - обшарпаный вокзал весь в строительных лесах, ни одного такси возле входа, дороги - колдобина на колдобине - почувствуйте себя дома!
2. Пол города - это стройка, которая должна быть закончена к июлю, когда якобы стартует проект "столица культуры". Интересно, почему у них год начинается в июле, если статус предоставляется на весь 2010 год? Короче, навеяло воспоминания, когда на Майдане ещё были огромные котлованы за неделю до празднования дня независимости, где-то в середине 90-х.
3. Мало кто говорит на иностанном языке и немецкий в большем фаворе. Особенно прикольно было "ловить" наш поезд на обратном пути - все анонсы на венгерском, поезд состоит из двух частей, которые едут в разные стороны, нифига нельзя понять что происходит. Хотя боже, кого я критикую! Надо посмотреть в свой "двор"...

Відень - цікаві (мені) і дивні речі

Як я вже писала минулого тижня Відень мене не вразив так як я цього очікувала. Насправді все було класно - "цукрове" місто з дуже гарною архітектурою однієї епохи, все акуратно і чисто, багато "будинків-тістечок", як я називаю філігранні архітектурні форми:-) Однак щось не "клікнуло". Однак це не завадило нам насолоджуватись візитом в міру можливостей молодих батьків майже дворічного парубка, який щасливий лише у парку або на дитячому майданчику (або в ресторані чи кафе!)

Вразили:
1. Друзі у яких ми зупинялися - такого теплого прийому я не пам'ятаю! Бернардо і Луіт ідеальні господарі, які живуть у центрі Відня у величезній квартирі і годують своїх гостей чудовими сніданками та італійськими вечерями з австрійським вином:-) Ням
2. Люди місцеві (особливо жінки) - якісь холодні нетовариські
3. Кава по-віденські у Відні - це насправді капучіно невеликого розміру, хто б знав...
4. Вітрини (багатьох) магазинів - нагадали сільпо середини 80-х у Миргородському районі Полтавщини
5. Автомати по продажу газет - вірніше дуже простий пристрій майже на кожному стовпі (дивись фотку)
6. Ціни - високі! Вищі ніж в Лондоні!
7. "Віденські булочки" на кожному кроці:-)
8. Питна вода із крану - прямий водогін із альпійських джерел, найчистіша водопровідна вода у світі
9. Архітектура Хюндуртвассера, австрійського Гауді
10. Пам'ятник Івану Франку та греко-католицька церква святої Варвари, на які ми "натрапили" абсолютно випадково на першій годині блукання по центру:-) Я дуже зраділа, сама не знаю чому!

Не вразили:
1. Захер-торт - нічого особливого
2. Подорож до Дунаю (який ми так і не побачили) - він не в центрі, а десь в районі "Борщагівки"
3. Комплекс палацу Хофбург
3. Обслуговування у кафе - напевно розбещене туристами

Сподобалося:
1. Громадський транспорт - супер-ефективний і дешевий (як за лондонськими стандартами!)
2. Експозиція Густава Клімта у Палаці Бельведер - супер!
3. Парки - дуже гарні і доглянуті
4. Парк Пратер, тільки не розважальна його частина, а зелена - там стільки забав, і все безкоштовно!
5. Італійське морозиво і австрійське пиво

Не сподобалося:
1. Багато туристів (яка я оригінальна...)
2. Погана погода (+15, дощ і вітер)
3. Ми були там тільки 3 дні...

Ось такі новини. Далі буде про Печ і Будапешт.

Австро-Угорщина - загальні враження

Дуже "сирі" враження та думки про нашу подорож до Австрії та Угорщини.
Ми так довго чекали на цю відпустку і вона нас не розчарувала. Якщо щось і розчарувало, так це наш оптимізм щодо логістики подорожі із півторарічною дитиною - все сталося не так як гадалося!

Данило вносить суттєві корективи до туристичних планів - що ти хочеш подивитись перетворюється на що ти можеш подивитись. Списки музеїв та галерей треба замінити списками парків та дитячих майданчиків. Спокійна вечеря наприкінці дня як правило стає змаганням "що зможе його відволікти швидше" - хліб, склянка з трубочкою, пляшка, виделка, зубочистки, їжа... Щовечора результат був іншим. Морозиво це безпрограшний хіт. Однак катання на традиційній каруселі складалося по формулі "3 хвилини щастя+15 хвилин істерики".

Щодо трьох міст які ми відвідали - Відень, Печ та Будапешт, то враження супер. Хоча нас обох Відень дещо розчарував - напевно ми забагато від нього очікували. Дуже гарне місто, вражаючі палаци та пам'ятники, класний громадський транспорт, однак воно дуже схоже на Львів, Будапешт, Загреб та інші центральноєвропейські столиці, які ми до цього відвідали... Найсильніше враження справили палац Бельведер із колекцією Клімта та пам'ятник радянським визволителям, що з'явився у Відні через 3 місяці після перемоги у 1945 році. Напевно інших пріоритетів у розбудові міста тоді не було...

Печ - культурна столиця Європи 2010 року - невелике однак дуже гарне і гармонійне містечко на півдні Угорщини. Хоча враження не були однозначними, особливо у перший день приїзду - пізніше напишу більше. Головне те, що я провела 3 повних дні (і вечори) із колегами на конференції у цікавих дискусіях про регіональну політику, тоді як мій супер-чоловік проводив час із Данилом. За це йому трохи згодом треба буде звести пам'ятник, або як мінімум меморіальну дошку:-)

Будапешт нам дуже сподобався (мені вже в третій раз сподобався), хоча нас замучила страшна спека. Це вам не Англія! Гарне місто, що справляє дуже позитивне враження. Наш готель виявився на одній із супер-ресторанних пішохідних вулиць у центрі міста біля центрального ринку. Ми цього не планували, але місцезнаходження було просто супер - Ібіс Сентрал зе бест!

Підсумовуючи "загальні враження" із сумом мушу зазначити, що "міські подорожі" (city breaks) літаками і таксі по тьох містах із двома валізами в руках та Данилом у возику треба відкласти до найкращих часів - коли йому буде років 6-7. А поки що безмежні сільські простори Британії та недалекої континентальної Європи, що підкоряються на власному автомобілі, це найбільш реалістичний сценарій для нашої родини. Ще більш реалістичний сценарій - літо на дачі в Аркадіївці:-)

Гості

А цікаво, вони всі в одному літаку прилетять чи "партіями"? Нещодавній трагічний польський досвід говорить про недоречність великих тусовок в одному державному літаку...

http://korrespondent.net/ukraine/politics/1076791

Ми говоримо

На цьому тижні у Данила в лексиконі з'явилося декілька нових слів: бу - книжка (думаю від book), бо- м'яч і все що у формі кулі (думаю від слова ball), ба - памперс із малюнком Боба-будівельника (такий мультяшний герой), дю - дай пити.

Окрім того він полюбляє структурні телефонні розмови із багатьма власними словами і багатими інтонаціями типа маминого "а-га". Розмова завжди починається з "альо" і закінчується "па".

Також дякуючи гостям із Києва Данилко навчився пити із соломинки. Йому це дуже подобається:-)

Ось такі справи

Коалиция, как она должна быть

Народ, сегодня утром, смотря новости по ВВС, я чуть не впала в экзальтацию, увидев двух красавцев-богатырей на пороге Даунгинг стрит 10 - Дэйва Камерона и Ника Клега. При всех моих сомнениях в конфигурации нового правительства, зрелище было просто супер. В этом сыграл свою роль ушедший Гордон Браун - как правило не было никакого удовольствия смотреть его на фоне черной двери с десяткой. Но эти два сорокалетние красавца меня впечатлили, что ещё раз доказывает роль имиджевых факторов в восприятии политиков и их действий.

Дай бог, чтобы коалиция заработала. Либерал-демократам вчера вечером удалось выбить для нескольких своих супер-менов очень приличные места в Кабинете. Винс Кэйбл в качестве министра по вопросам бизнеса и регуляторки - man, this is good! Это хорошее противоядие для перспективы лицезреть ужасно неприятного мне министра финансов Джорджа Озборна.

Британцы преподали нашей украинской, не очень зрелой политтусовке пример построения коалиции цивилизованным путем. Лейбористы не стали цепляться за власть и отказались от идеи "радужной коалиции", которая бы помимо них и Либерал-демократов включила в себя все националистические партии, включая такую противоречивую Шотландскую Национальную Партию. Они предпочли уйти красиво и восстать из пепла. Что-то мне подсказывает, что это может случиться очень даже скоро.

Это вам не аморальное подбирание разлагающихся тушек на пути построения беспринципной коалиции с сомнительным демократическим мандатом.

Итак, обе мои страны стали "голубыми" - это цвет Консерваторов и Партии Регионов одновременно. Но в Британии и голубые, и оранжевые (Либерал-демократы) смогли пойти на компромисс и слиться в коалицию ради создания работающего парламента и правительства. У нас же в Украине личные амбиции и эмоции, а не здравый смысл и желание вывести страну из кризиса, продолжают стоять во главе угла для политического бомонда. Жаль...

Пришла весна

Поют птицы, цветут цветы, под домом скоро зацветет яблоня и каштан. Красота!

Теперь двери в сад не закрываются - на улице иногда теплее чем в доме:-) Там теперь можно есть, читать, играть, и просто расслабиться (хотя у меня это не очень получается).

Данила целыми днями топчется на улице. Нынче у него в фаворе ролевые игры "садовника" и "автогонщика". В первом случае иногда страдают растения, которые либо слишком обильно поливают, либо "нежно" гладят. Во втором случае страдает газон, который уже порядочно вытоптан. Но что поделать - чем бы дитя не тешилось:-)

Я тоже увлеклась ролью садовника - первый раз решила связаться с помидорами. И растет моя рассада! Главное чтобы помидорчики были летом! Ням

Українці в Росії - на грані виживання?

Ось вам свіжа "пропорційна відповідь" росіян на всі наші бійки щодо статусу російської мови. Вони просто вирубають під корінь українську культуру і мову, забороняючи існування однієї з основних культурних організацій українців в Росії. На жаль стаття англійською.

І що роблять наші новоспечені державні мужі? Втикають і мріють про низькі ціні на газ та дачу у Рубльовці...

На охоте

Мы вступили в занимательный период жизни - охоту на дом!

Это целое событие в жизни и голова идет кругом от количества факторов, которые надо учесть при выборе будущей "крепости". Основной фактор без сомнения - имеющиеся финансовые ресурсы.

Что касается остальных факторов, то мне надо существенно пересмотреть своё мировозрение. Киевские стандарты в Большом Лондоне и его окраинах непригодны. Какие квадратные метры? Получите количество спален. Хотите удобное местечко рядом с городским транспортом? Рассчитывайте время прогулки от дома до станции пригороднего поезда. А потом рассчитывайте время ежедневных поездок к месту работы и минусуйте все это из своей жизни:-( Плюс посчитайте стоимость проезда - что угодно от 44 до 70 фунтов в неделю.

Потом нужно изучить месторасположение всех школ и прочитать отчеты о "качестве образования" и выбрать домик в таком месте, чтобы ваш отрок смог через пару тройку лет попасть в приличную школу (отбор тут происходит чисто по географическому критерию).

Потом желательно проехаться и пройтись по понравившимся улицам чтобы со знанием дела общаться с маклерами.

Конечно есть приятные отличия - почти повсеместное наличие садика-огородика. Приятно выбирать однако:-)

Про кіно

Напишу коротко, бо багато хто про це пише.

Всі суперечки і бійки навколо перекладів фільмів українською чи російською мовою можна припинити дуже просто - показувати фільми із субтитрами! Це практикують у більшості країн і від цього громадяни тільки виграють, бо покращується рівень володіння іноземними мовами. Я знаю, що багато хто зараз запротестує, оскільки "це незручно" і взагалі фігня якась сидіти в темному кінозалі і читати субтитри. Але повірте, до цього швидко звикаєш.

Мені подобається дивитися французькі, італійські чи навіть шведські фільми мовою оригіналу. Тоді не втрачається мелодіка і ритм мови і ви вловлюєте зміст навіть якщо не розумієте всіх слів. Ми наприклад нещодавно дивились вдома District 9 (напевно українською звучить як Дев"ятий Район) і на диску не було субтитрів мови прибульців. І ми все ж таки більшість діалогів зрозуміли:-)

Більш того, ви б бачили моє здивування, коли я нарешті почула живий голос Тома Хенкса або Меріл Стріп!

Мова Тараса

Сьогодні день народження Тараса. І ось котрий раз за останні місяці мене почало кидати в холодний піт від думки про те, що я вже не можу або скоро не зможу вільно говорити і писати українською. Життя емігранта окрім економічних плюсів має соціально-культурні мінуси - віддаленість від братів і сестер по мові. Ні, ну звичайно ми з Данилом цілими днями теревенимо по-нашому. Хоча секундочку, теревеню тільки я, а Данило відповідає своєю, лише йому поки що зрозумілою мовою. Ще ми читаємо книжки, слухаємо пісні, читаємо пресу. Але живого спілкування, на жаль, мало.

А сьогодні ще й комуністичний герой-наречений пан Симоненко нагнав на мене страху. У нас виявляється за останні десятиліття зникла солов`їна мова Тараса і Україна опинилася у пазурях "диаспоро-галичанської брутальної" мови. Ось тут я і присіла. Галицькі корені у мене є? - Є. Формально я вже діаспора? - Певно так. Отож моя мова виявляється брутальним діалектом, який паплюжить чисту українську вимову?

Фігня скажу я вам. Де і хто у нашому суспільстві встановлює стандарти мови? Я не маю на увазі академічні інститути і державні комісії, а живі суспільні і громадські інституції, які дійсно активно працюють над популяризацією і викладанням мови. У нас є безкоштовні курси для бажаючих вивчити мову? Ні. А це є у кожній поважаючій себе країні. Тому як ми можемо вимагати вільного володіння мовою від людей, які вже давно відійшли від шкільних або інститутських парт? Я не маю на увазі Азарових і Януковичів - у них грошей вистачає для індивідуальних уроків, а судячи із кількості хоббі та дисертації на тривіальні теми то й часу багато.

Українська мова настільки невпевнено ще почувається у нашому суспільстві, що пробачається будь-який "гвалт" над мовою, аби були якісь ознаки інтересу (До речі, на моєму компі немає літери Г`, тому маєте вибачити за безграмотність:-)

Хай краще товарищ П.С. розповість нам яким чином його комуністична партія, починаючи з 1917-го року "підтримувала" мови "братніх" народів" таким чином, що у єдиній укранській школі в моєму чоколівському мікрорайоні потрібно було робити уроки у три зміни аби задовольнити всіх бажаючих у ній навчатися. Таким чином з 4-го класу я була позбавлена можливості вчитися на тарасовій мові і була переведена до "нормальної" російської школи. І тільки завдяки старанням моєї мами і "розбещуванням" своїх галицьких родичів на шкільних канікулах я якимсь загадковим чином завжди була в авангарді на досить дилетантських уроках української мови і літератури (пробачте Володимире Петровичу, але це правда!).

Так що зараз ви товариші-комуністи пожинаєте врожай своєї власної бездарної політики. А якби не галичани, то питання мови комфортно ігнорували протягом останніх 20-ти років і для читання Кобзаря довелося б шутаки словничок...

Хочу світську країну

Коли читаєш такі статті або такі, то хочеться плакати.

А ще хочеться зробити по-французьки і повністю відокремити релігію від влади. Тоді не буде суперечок хто кого має благословляти, бо цього а-пріорі робити не можна буде. А релігійні уподобання президента мають залишитися його особистою справою і не впливати на розвиток політичних подій.

Я не проти релігії загалом - я проти її втручання у справи, які мають вирішуватися об"єктивно і незаангажовано. Вона має займатися духовним відродженням нації, благочинністю, плеканням сімейних цінностей, бути моральним лідером. На жаль прикладів не дуже багато. А на статус духовного лідера, який дійсно піклується про совість і честь нації сьогодні на мою думку може претендувати лише одна людина - Любомир Гузар.

У часи прем"єрства Тоні Блера більшість людей і не здогадувалася що він був палким католиком... Лише після своєї відставки він дав ясно зрозуміти про свої релігійні уподобання і зараз багато робить у сфері духовного відтворення "британської нації".

А у нас Афонськими старцями вихваляються як орденами Леніна. Втім також полюбляють хизуватися дипломами неіснуючих Академій і приналежністю до сумнівних "орденів". Напевно не вистачає інших досягнень...

Эпитафия

Этого не хотелось так сильно, как не хотелось вставать в школу в 7 утра на протяжении 10 лет. От этого кровь стынет в жилах, как от страха того, что что-нибудь может случится с твоим ребенком. От этого впадаеш в депрессию, как от потери фокуса в профессиональной жизни. От этого по коже мурашки, как от звука пенопласта по стеклу. От этого чувстуеш себя бессильным, как когда твои соседи два раза за пятилетку выбирают Черновецкого мэром.

Самое же сильное чувство - это чувство стыда за страну, за её людей и за себя.

Это все-таки случилось.

Хочеться рыдать, а потом долго стоять под душем чтобы отмыться.

Написано на новом государственном языке в день, когда Янукович стал моим президентом.