Мова Тараса

Сьогодні день народження Тараса. І ось котрий раз за останні місяці мене почало кидати в холодний піт від думки про те, що я вже не можу або скоро не зможу вільно говорити і писати українською. Життя емігранта окрім економічних плюсів має соціально-культурні мінуси - віддаленість від братів і сестер по мові. Ні, ну звичайно ми з Данилом цілими днями теревенимо по-нашому. Хоча секундочку, теревеню тільки я, а Данило відповідає своєю, лише йому поки що зрозумілою мовою. Ще ми читаємо книжки, слухаємо пісні, читаємо пресу. Але живого спілкування, на жаль, мало.

А сьогодні ще й комуністичний герой-наречений пан Симоненко нагнав на мене страху. У нас виявляється за останні десятиліття зникла солов`їна мова Тараса і Україна опинилася у пазурях "диаспоро-галичанської брутальної" мови. Ось тут я і присіла. Галицькі корені у мене є? - Є. Формально я вже діаспора? - Певно так. Отож моя мова виявляється брутальним діалектом, який паплюжить чисту українську вимову?

Фігня скажу я вам. Де і хто у нашому суспільстві встановлює стандарти мови? Я не маю на увазі академічні інститути і державні комісії, а живі суспільні і громадські інституції, які дійсно активно працюють над популяризацією і викладанням мови. У нас є безкоштовні курси для бажаючих вивчити мову? Ні. А це є у кожній поважаючій себе країні. Тому як ми можемо вимагати вільного володіння мовою від людей, які вже давно відійшли від шкільних або інститутських парт? Я не маю на увазі Азарових і Януковичів - у них грошей вистачає для індивідуальних уроків, а судячи із кількості хоббі та дисертації на тривіальні теми то й часу багато.

Українська мова настільки невпевнено ще почувається у нашому суспільстві, що пробачається будь-який "гвалт" над мовою, аби були якісь ознаки інтересу (До речі, на моєму компі немає літери Г`, тому маєте вибачити за безграмотність:-)

Хай краще товарищ П.С. розповість нам яким чином його комуністична партія, починаючи з 1917-го року "підтримувала" мови "братніх" народів" таким чином, що у єдиній укранській школі в моєму чоколівському мікрорайоні потрібно було робити уроки у три зміни аби задовольнити всіх бажаючих у ній навчатися. Таким чином з 4-го класу я була позбавлена можливості вчитися на тарасовій мові і була переведена до "нормальної" російської школи. І тільки завдяки старанням моєї мами і "розбещуванням" своїх галицьких родичів на шкільних канікулах я якимсь загадковим чином завжди була в авангарді на досить дилетантських уроках української мови і літератури (пробачте Володимире Петровичу, але це правда!).

Так що зараз ви товариші-комуністи пожинаєте врожай своєї власної бездарної політики. А якби не галичани, то питання мови комфортно ігнорували протягом останніх 20-ти років і для читання Кобзаря довелося б шутаки словничок...