І ось прогулюючись із каляскою цим напівзакинутим, але ще майже пристойно виглядаючим парком мої очі натрапили на таку гарну, історичну, трохи вже поскубану будівлю Хімтеху (хіміко-технологічний факультет КПІ) - одного із стовпів мого шкільного виховання.
І згадалися мені ті щасливі дні та вечори, які ми проводили із моїми однокласниками у лабах цього альмаматер, змішуючи, зважуючи (а іноді і смакуючи!) різні цікаві хімічні сполуки. Адже я мала честь навчатися у класі із хімічним нахилом і, відповідно, мала задоволення десь 15-ти годин хімії на тиждень... А потім як кльово тусувалися ми на лавочках, деякі палили таку модну тоді Столицю, може й пиво пили - хоч вбий не пам'ятаю. Такі перші дні напів-свободи і напів-дорослості, які так лоскочуть нерви і плекають відчуття авантюризму та "я все зможу".
Класні були часи! Шкода, що хімія мені у цьому житті ну ніяк не знадобилася, окрім побутового рівня (а скільки часу витратила!). Авантюризм і "я все зможу" ще зі мною:-)
Пива я тоже не помню. Помню, что пару раз наши мальчики приходили на лабы в КПИ подвыпившими. Помню, как странно это было для меня: мы росли вместе, а тут они так по-взрослому время проводят. Я себя взрослой не чувствовала :)
ВідповістиВидалитиДа, а насчёттого, что химия тебе не пригодилась... У меня в универе была профессор(противная, но жутко умная баба), которая любила повторять, что вы тут пять лет химию учите и высшее образование получаете не для того, чтобы помнить формулы и валентности-всё это можно найти в учебнике-нет, вы получаете высшее образование, чтобы потом вы смогли любой предмет осилить самостоятельно. Так что я думаю, все эти часы химии могли оказаться для тебя и не такой уж бесполезной тратой времени :)
ВідповістиВидалити