Сьогодні ми з Данилом продовжували розвідку навколо WGC і око впало на Велін. Це старовинне селище у п'яти хвилинах їзди від нашого дому, яке дало назву нашому місту-саду. Воно невелике, дуже традиційне, із шармом англійської глибинки, який можуть собі дозволити лише досить заможні люди. Акуратні котеджі, місток через річку, сільська рада, бібліотека і школа, паби та пекарні, червона телефонна будка і така же червона поштова скринька, банк і перукарня, пошта і Теско експрес, а також церква у самому центрі. А біля церкви об'ява - щовівторка з 9 до 12 відкрите "громадське кафе" (community cаfe). Була одинадцята і ми вирішили зайти.
Для українця саме поняття кафе у церкві є диким - божий дім не для розваг. Англійці пішли у цьому дуже далеко і я вже не раз була у церкві, що була конвертована у галерею арт-магазинів, кафе, або навіть помешкання. У Ньюкаслі ми періодично зустрічалися з моїми друзями-мамами у сусідній церкві, де постійно працює кафе із цінами у 2-3 рази нижче сусіднього Старбаксу.
А тут кафе "на пів дня". Тебе зустрічають прямо біля дверей і питають як справи. Зрозумівши що ти не місцевіий, в шию не гонять, а пропонують чашку чаю і печиво (за 50 пенсів - в 5-6 разів дешевше мого "стандартного" чаювання). У сусідній великій залі повно народу, більшості за 40, є тут і полісмен - всі тусуються, обговорюють проблеми своєї малої батьківщини:-)
Мені вказують на невелику дитячу кімнату із іграшками, куди Данила другий раз запрошувати не треба. Поки він тусувався з іншим хлопчиком підійшов священник, а точніше підійшла, бо це була жінка. Раніше я їх бачила лише по телевізору, однак у англіканській церкві з кожним роком зростає кількість жінок-священників. Цікаво, що сьогодні ніхто не намагався переконати мене прийти або перейти до церкви - все дуже спокійно і ненав'язливо.
Отже в Англії, якщо весілля може бути в амбарі (про що я писала пару років тому), то чому б не випити чаю у церкві?
Далі буде про інші польові дослідження.
Немає коментарів:
Дописати коментар