Сьогодні ми з Данилом продовжували розвідку навколо WGC і око впало на Велін. Це старовинне селище у п'яти хвилинах їзди від нашого дому, яке дало назву нашому місту-саду. Воно невелике, дуже традиційне, із шармом англійської глибинки, який можуть собі дозволити лише досить заможні люди. Акуратні котеджі, місток через річку, сільська рада, бібліотека і школа, паби та пекарні, червона телефонна будка і така же червона поштова скринька, банк і перукарня, пошта і Теско експрес, а також церква у самому центрі. А біля церкви об'ява - щовівторка з 9 до 12 відкрите "громадське кафе" (community cаfe). Була одинадцята і ми вирішили зайти.
Для українця саме поняття кафе у церкві є диким - божий дім не для розваг. Англійці пішли у цьому дуже далеко і я вже не раз була у церкві, що була конвертована у галерею арт-магазинів, кафе, або навіть помешкання. У Ньюкаслі ми періодично зустрічалися з моїми друзями-мамами у сусідній церкві, де постійно працює кафе із цінами у 2-3 рази нижче сусіднього Старбаксу.
А тут кафе "на пів дня". Тебе зустрічають прямо біля дверей і питають як справи. Зрозумівши що ти не місцевіий, в шию не гонять, а пропонують чашку чаю і печиво (за 50 пенсів - в 5-6 разів дешевше мого "стандартного" чаювання). У сусідній великій залі повно народу, більшості за 40, є тут і полісмен - всі тусуються, обговорюють проблеми своєї малої батьківщини:-)
Мені вказують на невелику дитячу кімнату із іграшками, куди Данила другий раз запрошувати не треба. Поки він тусувався з іншим хлопчиком підійшов священник, а точніше підійшла, бо це була жінка. Раніше я їх бачила лише по телевізору, однак у англіканській церкві з кожним роком зростає кількість жінок-священників. Цікаво, що сьогодні ніхто не намагався переконати мене прийти або перейти до церкви - все дуже спокійно і ненав'язливо.
Отже в Англії, якщо весілля може бути в амбарі (про що я писала пару років тому), то чому б не випити чаю у церкві?
Далі буде про інші польові дослідження.
вівторок, 21 вересня 2010 р.
середа, 15 вересня 2010 р.
Народження
Хоча навіть після двох років я не завжди можу повірити у те, що я мама - вчора, коли підписувала листівку Данилові зі словом "мама", ще раз це зрозуміла. Варіанти два - або до мене довго доходить, або це настільки природнє явище, що ти просто того не помічаєш.
У будь-якому випадку хочу побажати Данилові позитивної динаміки росту у всіх аспектах, а нам із Данканом - сил і наснаги, і позитивного настрою:-)
четвер, 9 вересня 2010 р.
Знайомтесь, моє місто-сад
Пам'ятаєте, у Маяковського є вірш "Здесь будет город-сад"? Незважаючи на його обіцянки в СРСР таких міст не вдалося побудувати, а ось у Британії воно таки є, і не одне!
В одному із них ми з родиною поселилися пару місяців тому - у Welwyn Garden City, місто-сад Велін, або просто скорочено WGC, у графстві Хартфордшир, що за 10 миль (15 км) від північних кордонів Лондону. Немає сенсу розкривати всі таємниці нашої нової фортеці одразу, тому почну просто із декількох фоток (поки не моїх, але ще не вечір:-))
Хоча фотки не можуть до кінця передати тієї чіткої геометрії і симетрії у плануванні міста, а також атмосфери гармонії між будинками та зеленими зонами. Якби мій блог був виключно для друзів-географів, то я би продовжила рух у напрямку нетрів урбаністики та міського планування. А так просто трошки історії.
WGC було засновано у 1920 році, рівно 90 років тому - у суботу ми підемо на святкування ювілею у центрі міста. Це звичайно не 15 століть із гаком як у Києва, однак тут є свій коник. Ідея народилася і була втілена у життя батьком-засновником концепції міста-саду - англійцем Ебенезером Ховардом. Він був обурений антисанітарними та антисоціальними нетрями великого Лондона, де люди жили один у одного на головах у жахливих умовах. Він був захоплений утопічною ідеєю створення простору, де б людина комфортно жила, працювала і відпочивала, гармонійно співіснуючи із оточуючим середовищем, не знищуючи його при цьому (звучить сучасно, а?).
Отож він вирішив створити місто за межами Лондона, яке б комбінувало принади заміського життя із комфортом урбаністичного ландшафту. Ідея було досить утопічна, оскільки і робітники, і адвокати з лікарями, і багатії мали жити в однакових будинках, купувати речі та їжу в одному магазині, і при цьому вести здоровий спосіб життя - у місті не було жодного пабу! Місто не могло "розростатися", адже його ліміт був 32 тис. населення. При перевищенні норми слід було будувати нове місто. Ховард створив 7 міст-садів у Англії і заснував Асоціацію міст-садів - найстарішу екологічну громадську організацію у світі... Велін був другим після міста-саду Летчворс, що за пару миль на північ від нас. До речі, існують іторичні міста Велін та Летчворс, біля яких були побудовані "комуни", тому ніяк не можна скорочувати до одного елементу назви і доводиться використовувати абревіатуру.
Дуже цікаво мені про це писати, але сьогодні на цьому зупинюсь. Буду потрохи вливати у вас елексир утопічного урбан-планування. Хоча ідеї Ховарда не прижилися - вільний ринок та міграція радикально змінили склад населення WGC - жити в "історичній" частині міста можуть собі дозволити лише дуже заможні люди із півмільйоном долларів. Інші витіснені "на райони". Ми теж живемо на районі, однак на дуже гарному і зеленому, і про нього буде окрема розповідь:-)
Ось так ми живемо.
В одному із них ми з родиною поселилися пару місяців тому - у Welwyn Garden City, місто-сад Велін, або просто скорочено WGC, у графстві Хартфордшир, що за 10 миль (15 км) від північних кордонів Лондону. Немає сенсу розкривати всі таємниці нашої нової фортеці одразу, тому почну просто із декількох фоток (поки не моїх, але ще не вечір:-))
Хоча фотки не можуть до кінця передати тієї чіткої геометрії і симетрії у плануванні міста, а також атмосфери гармонії між будинками та зеленими зонами. Якби мій блог був виключно для друзів-географів, то я би продовжила рух у напрямку нетрів урбаністики та міського планування. А так просто трошки історії.
WGC було засновано у 1920 році, рівно 90 років тому - у суботу ми підемо на святкування ювілею у центрі міста. Це звичайно не 15 століть із гаком як у Києва, однак тут є свій коник. Ідея народилася і була втілена у життя батьком-засновником концепції міста-саду - англійцем Ебенезером Ховардом. Він був обурений антисанітарними та антисоціальними нетрями великого Лондона, де люди жили один у одного на головах у жахливих умовах. Він був захоплений утопічною ідеєю створення простору, де б людина комфортно жила, працювала і відпочивала, гармонійно співіснуючи із оточуючим середовищем, не знищуючи його при цьому (звучить сучасно, а?).
Отож він вирішив створити місто за межами Лондона, яке б комбінувало принади заміського життя із комфортом урбаністичного ландшафту. Ідея було досить утопічна, оскільки і робітники, і адвокати з лікарями, і багатії мали жити в однакових будинках, купувати речі та їжу в одному магазині, і при цьому вести здоровий спосіб життя - у місті не було жодного пабу! Місто не могло "розростатися", адже його ліміт був 32 тис. населення. При перевищенні норми слід було будувати нове місто. Ховард створив 7 міст-садів у Англії і заснував Асоціацію міст-садів - найстарішу екологічну громадську організацію у світі... Велін був другим після міста-саду Летчворс, що за пару миль на північ від нас. До речі, існують іторичні міста Велін та Летчворс, біля яких були побудовані "комуни", тому ніяк не можна скорочувати до одного елементу назви і доводиться використовувати абревіатуру.
Дуже цікаво мені про це писати, але сьогодні на цьому зупинюсь. Буду потрохи вливати у вас елексир утопічного урбан-планування. Хоча ідеї Ховарда не прижилися - вільний ринок та міграція радикально змінили склад населення WGC - жити в "історичній" частині міста можуть собі дозволити лише дуже заможні люди із півмільйоном долларів. Інші витіснені "на райони". Ми теж живемо на районі, однак на дуже гарному і зеленому, і про нього буде окрема розповідь:-)
Ось так ми живемо.
середа, 8 вересня 2010 р.
четвер, 2 вересня 2010 р.
Серпень - підсумок
Як правило серпень - це мертвий бізнес-сезон. Всі або майже всі намагаються втекти із мегаполісів і їдуть відпочивати на моря та у гори. А таких емігрантів як я тягне на рідну землю, тобто на рідний асфальт, який протягом чотирьох тижнів нагрівався до +40 і більше. Ну ось такий фанатизм:-) Хоча не все так погано - рідна дача із спеченими перцями і побитими градом кавунами нагородила відносною прохолодою.
Однак відпочили ми добре - я від Данила, а Данило від мене (короткостроково). Хоча в результаті постраждав наш тато, який був у вимушеній розлуці:-( Не вдалося зробити всього запланованого (як завжди), однак багато чого я все ж таки встигла.
Мене цього разу на батьківщині вразило не так багато, слава богу. Правда були моменти откровення - перший раз послухала пісню "У нас на районе" Потапа і Насті і вона навіть чимось сподобалась. Потім ще надпис на пам"ятнику у селі Аркадіївка на Київщині (де і знаходиться наша дача) - "Від благодарних потомків героям війни" (даю скорочений варіант). Ця азаровська мова нащадків особливо вразила напередодні Дня Незалежності, коли я ще не знала, що кожні 30 хвилин всі телеканали будуть переривати свою "патріотичну програму" (Міцний горішок і т.д.) на поздоровлення Януковича і Азарова. Перший говорив про економічну незалежність, яку ми здобули завдяки йому (певно жорстко обумовлений кредит МВФ та "газо-флотський" контракт є
золотими стандартами економічної незалежності, що має ввійти у підручники по економтеорії для студентів українських ВУЗів). Другий говорив не пам"ятаю що, певно фігню якусь, але своєю власною мовою, що за вимовою дуже нагадує білоруську (пробачте, північні сусіди).
Однак були і супер-моменти - бліц-поїздка до Львова до дорогих друзів, бліц-приїзд до Києва любого чоловіка на святкування мого дня варення та нашого "дня залежності", супер-вечірка із супер-друзями. Ну і Данило не стомлюється дивувати новими філологічними, фізичними та інтелектуальними досягненнями (про них окремо).
Не знаю чи це був ідеальний сценарій проведення серпня, однак мені сподобалося. А тепер подобається повернення до Британії із чудовою погодою і чемними водіями:-)
До зустрічі
Однак відпочили ми добре - я від Данила, а Данило від мене (короткостроково). Хоча в результаті постраждав наш тато, який був у вимушеній розлуці:-( Не вдалося зробити всього запланованого (як завжди), однак багато чого я все ж таки встигла.
Мене цього разу на батьківщині вразило не так багато, слава богу. Правда були моменти откровення - перший раз послухала пісню "У нас на районе" Потапа і Насті і вона навіть чимось сподобалась. Потім ще надпис на пам"ятнику у селі Аркадіївка на Київщині (де і знаходиться наша дача) - "Від благодарних потомків героям війни" (даю скорочений варіант). Ця азаровська мова нащадків особливо вразила напередодні Дня Незалежності, коли я ще не знала, що кожні 30 хвилин всі телеканали будуть переривати свою "патріотичну програму" (Міцний горішок і т.д.) на поздоровлення Януковича і Азарова. Перший говорив про економічну незалежність, яку ми здобули завдяки йому (певно жорстко обумовлений кредит МВФ та "газо-флотський" контракт є
золотими стандартами економічної незалежності, що має ввійти у підручники по економтеорії для студентів українських ВУЗів). Другий говорив не пам"ятаю що, певно фігню якусь, але своєю власною мовою, що за вимовою дуже нагадує білоруську (пробачте, північні сусіди).
Однак були і супер-моменти - бліц-поїздка до Львова до дорогих друзів, бліц-приїзд до Києва любого чоловіка на святкування мого дня варення та нашого "дня залежності", супер-вечірка із супер-друзями. Ну і Данило не стомлюється дивувати новими філологічними, фізичними та інтелектуальними досягненнями (про них окремо).
Не знаю чи це був ідеальний сценарій проведення серпня, однак мені сподобалося. А тепер подобається повернення до Британії із чудовою погодою і чемними водіями:-)
До зустрічі
Підписатися на:
Коментарі (Atom)