Медичний Орбітал

25 вересня було червоним днем у моєму календарі протягом декількох місяців. Концерт Орбітал в Брікстон Арені мав зайняти почесне третє місце у моєму хіт-параді концертів – після Стінга у палаці Україна та Мобі у палаці спорту (я не беру до уваги мої чудові концерти на різних сценах в Україні та поза її межами в ролі хористки). Однак насолодитися живими звуками Орбітал не вийшло. Життя внесло свої корективи, вірніше Данило вніс. Нас затягнув медичний орбітал.

Комбінація високої температури з іншими неприємними симптомами привела нас у відділення швидкої допомоги. Все скінчилося благополучно, Данило поівльно але іде на поправку, однак мій досвід англійської швидкої заслуговує на декілька рядків. Лікарі приїхали за 3-4 хвилини після мого дзвінка і протягом всього цього часу зі мною розмовляла по телефону суперприємна жінка вочевидь з дипломом психолога – вона намагалася вбити у мені почуття паніки (їй це вдалося!). Швидкий огляд показав, що нам треба їхати в лікарню. 5 хвилин і ми на місці. Данила швидко обстежили і дали тривіальні ліки від температури. Через годину дитина ожила і почала повзати по лікарні наче нічого не сталося. Правда на консультацію лікаря ми прочекали 5 годин і вона виявилася короткою – дитина виглядає нормально, це трапляється, уважно за ним слідкуйте і давайте Калпол.

Хочу звернути увагу на дві цифри – 4 хвилини і 5 годин. Національна медична служба Британії NHS функціонує на основі «граничних показників» - зафіксовані мінімальні та максимальні часові рамки для багатьох функцій, як то за скільки хвилин швидка допомога має приїхати до вашого дому (не більш ніж за 4 хвилини), скільки ви маєте чекати на прийом терапевта (24 години максимум), скільки ви маєте чекати на консультацію лікаря у лікарні швидкої допомоги (максимум 4 години) та ін. Тобто по одному показнику нас «обробили» добре, а ось з другим не вийшло, бо лікарня була переповнена і лікарів на всіх не вистачало.

Хоча сидячи в кімнаті очікування для дітей з безліччю іграшок, книжок і DVD я розмірковувала над тим, скільки б мені довелося чекати на «безкоштовну» швидку в Києві і скільки грошей мені б довелося заплатити за ліки а можливо й бензин. Або інша альтернатива – скільки б я заплатила Медикому якщо б викликала їх машину?

Слід сказати, що медицина у Британії дійсно безкоштовна, хоча має свою ціну. Кожна працююча людина щомісяця сплачує енну суму фунтів у вигляді соцстраховки і за це має право безкоштовно лікуватися у 90% випадків (за стоматолога як правило доведеться платити). Звичайно іноді треба довго чекати на консультацію спеціаліста, деяких спеціалістів взагалі можна не бачити роками, а рентгенівський змінок тобі можуть розшифрувати через 6 місяців (!) після дати знімку. Саме такими страшилками нині противники Обами залякують пересічних американців в процесі обговорення великої медичної реформи у США. Є там й інші страшилки, а точніше анекдоти, на які навіть реагувати не хочеться, хоч Гордон Браун і ще десятки британських політиків не пошкодували часу щоб захистити честь британської медицини від закидів американських супер-консерваторів. Позитивів у NHS набагато більше ніж недоліків і це факт.

У Данила виявився грип і нам прописали ліки, які ми отримали в аптеці безкоштовно, як і всі ліки за призначенням лікаря. А я намагаюся не панікувати, бо це просто грип у маленького хлопчика, який ще не розуміє що з ним відбувається.

Лікуємось...

Что такое Лондон?

У каждого свое восприятие этого мегаполиса, хотя на ум в первую очередь приходит имидж (финансовой) столицы мира, картинка Темзы и Биг Бэна и королева в Букингемском дворце. Когда туристический пыл ослабевает мы вспоминаем про Хэрродс, Оксфорд стрит, Лондонское метро и Челси с Абрамовичем. Ради правды сказать в районе Челси сейчас наверное живет больше русских чем коренных лондонцев...

Я переживаю третью стадию познания Лондона. Сначала во мне жил стопроцентный турист. Каждая деловая поездка по возможности растягивалась на выходные чтобы сходить по музеям, съездить в Оксфорд или Брайтон, погулять по набережной или прокатиться на «Глазу» (колесе). Вторая стадия началась с переездом в Ньюкасл – Лондон стал бизнес-центром куда едеш пару раз в месяц утрясать дела в Covent Garden и окресностях While Hall. К завораживающим пейзажам и фасадам домов прибавились интерьеры парламента, министерств и ведомств, конференц-центров и десятков отелей в районе King’s Cross и Russel Square. Плюс шоппинг на Оксфорд стрит и в Covent Garden, куда ж без него :-) Я научилась читать сообщения в метро чтобы предугадать катастрофу и не застрять в подземке, вокзал King’s Cross стал вторым домом, а Pret-a-manger в Covent Garden стало моей любимой столовкой.

С августа началась стадия третья, резидентская. Хотя трудно назвать место где мы живем Лондоном – мы в границах «большого Лондона» и обитаем в Барнете. Удобен этот блеклый но пристойный район тем, что через него проходит городская электричка, которая за 25 минут привезет тебя в центр города. Это ошеломительный результат для Лондона.

Дело в том, что 90% англичан предпочитают жить в собственных домах, у которых как правило 2 этажа. В Лондоне живет больше 8 миллионов человек. Вот и представте себе эти миллионы растянутые в десятки километров друхэтажных улиц. На самом деле Лондон – это большой город малых деревень. Чем дальше от центра, тем богаче народ и меньше размер деревень. Тут полно village halls (сельсовет по нашему) и village greens (сельский луг), очаровательных пабов и чайных комнат, а также фермерских магазинов с исключительно местными органическими продуктами (local and organic) по бесарабским ценам. Хотя никак нельзя сравнивать английскую деревню с украинской. Местный народ никак не причастен к сельскому хозяйству, обладает солидным состоянием, красивым домиком и Рэндж Ровером и проводит много времени на «общественных сборах», которые протестуют против строительства новых домов по соседству (понаехало тут!).

К большим минусам Лондона я бы лично отнесла общественный транспорт (цена и качество не пересекаются), шум и гам, безразличные люди (это мне после приветливого Севера так кажется) и дороговизна. К плюсам – космополитизм и многоязычие, масштаб, польские магазины на каждом углу и куча рейсов в Киев :-)

Вот такой он, Лондон, для меня лично.

Мости

Нове місто, новий будинок, нове життя – новий блог. Зміна місця роботи і проживання, особливо коли це трапляється одночасно, означає серйозну революцію в житті. Це стимулює переглянути пріоритети і нарешті звернутися до справ, які так довго відкладав. Рутина вбиває паростки ініціативи і через деякий час із жахом розумієш, що пливеш за течією і поступово припиняєш супротив. Фігня, повертаємось до витоків...

Я вирішила не продовжувати старий блог – назва застаріла (я вже не в Ньюкаслі), стиль життя змінився (читай проміняла інтенсивний графік відряджень і зустрічей на інтенсивний графік годувань і змін підгузників, хоча інколи везе і трапляються ділові зустрічі – радість!).
Так народжується нове поле діяльності. Мости – назва тривіальна але для мене має особливе значення. Протягом останніх 15-ти років я постійно відчувала себе «прикордонною» територією. Не лише у географічному, але й в професійному, мовному і мас-культурному плані. Тому ідея «мосту» мені дуже подобається і сподіваюся вона мене надихне на більш-менш пристойні «пости».

Писати англійською більше не буду. Буду використовувати дві рідні мови – російську та українську. Цікаво, чи буде Данило колись вважати своїми рідними аж три мови. Саме таким чином ми його «зрощуємо». Чешуться руки додати щось французьке або німецьке. Але ноги ще не дійшли.

Отже, друзі, якщо вас не знудило на цьому привітанні, то повертайтеся сюди регулярно – обіцяю писати часто, може дещо коротше ніж до цього.