Досягти недосяжне

У моєму житті окрім мікро-проблем (як встигнути все зробити вчасно, як не впасти в депресію від української політики) та мегавикликів (подолати бідність, зупинити таяння льодовиків, виховати сина людиною) є ще дві великі і нездійсненні (поки що) цілі - прочитати якомога більше книг і відвідати якомога більше країн і цікавих місць.

Все життя мене підганяло в спину бажання переміщатися у просторі. З дитинства повезло, бо почала подорожувати у далекі краї порівняно рано і майже незалежно. До недавнього часу я намагалася відвідати 2-3 нові країни на рік і ще більше нових цікавих місць у рідній Україні і майже рідній Британії. Данило мої просторові плани звів на нівець і тепер я рада навіть невеликій подорожі за 50 миль (пардон, 80 кілометрів) від дому в якийсь заміський будинок із парком. Добре що на британщині цього добра вистачає:-)

А з книгами теж біда - очі розбігаються від назв книжок, які хочеться прочитати ну просто вже. Кожна нова книга приносить із собою список пов'язаних і захоплюючих назв. У спальні стоїть окремий стелаж із книгами, які ми з Данканом ще не прочитали - для того, щоб відбити бажання купувати нові (правда це не дуже допомагає, ми просто збавили оберти, а не припинили ці букіністичні інвестиції). Цей стелаж викликає постійне бажання підійти, щось вхопити і почати читати. А ще поряд є безкоштовна бібліотека із чудовим фондом... Але часу обмаль! Вдень треба прочитати кіпу інтернет-матеріалу, плюс газети і журнали. Читаю книгу тільки перед сном, оскільки громадським транспортом зараз не користуюсь і в літаках літаю із дворічним малюком і його книжками про звірят...

От і мучаюсь я своїми недосягненнями. Дивлюсь на список прочитаних за рік книг і роблю висновки, що за декаду зможу прочитати може сотні зо дві. А з моїми складними річними квотами - чотири мови, професійне, розважальне, класика, останні новинки, історія, біографія - важко зосередитись на якомусь певному секторі. Останнім часом я навіть почала робити чого раніше ніколи не могла уявити - читати декілька книжок одночасно. Насправді це класно, бо одна книга піде під сьогоднішній настрій, а інша - ні. Ось і сиджу між Забужко, Манкелем та Рибчинським - історією, детективом та розвитком міст.

З іншого боку це "невдоволення" власними книжково-подорожувальними досягненнями стимулює планувальний процес. Планів щодо подорожей і книг у мене море!

P.S. Книжкова шафа This Mortal Coil by Ron Arad

Географический рай

Давненько я не писала для Мостов. Ну извините - новый год, новые мысли, надеюсь их будет много:-)



Мне кажется я нашла географический рай. Если такой может быть на земле, то он на ходится в Лондоне на улице Long Acre в книжном магазине Stanfords.

Ты заходиш в магазин и сразу понимаеш, что ты дома - полы в виде карты мира, все стены в книгах про географию, геологию, путешествия, а также в атласах, картах и различных туристических гаджетах. Плюс сногсшибательный отдел "детской географической" книги и игрушек - от подушки-глобуса до гигантского напольного пазла-карты. Из этого отдела Данила возможно скоро получит подарок, если будет хорошим мальчиком:-)

Плюс к этой роскоши полное собрание коллекции молескинов, картографических приколов, настенные карты всех конфигураций и флажки-пины для иллюстрации ваших персональных географических открытий. Есть море утилитарных вещиц - типа шторы для душа с политической картой мира или картой лондонского метро, чашки, ручки и т.д. Плюс куча всяческих гео-прибамбасов, три этажа книг расставленных по регионам мира, кафе и магазин одежды для путешественников.

Конечно все это наверное можно найти в интернете и по меньшей цене. Но сам факт концентрации такого количества вещей близких моему сердцу на трех этажах одного небольшого магазина вызывает трепет. Короче, я безмерно счастлива!

Ну а для тех кого удивил стул как заставка поста поясню. Как я уже писала, меня захватил предметный модерн дизайн 20 века. Поэтому вместо красивых картинок я теперь буду иллюстрировать свои посты любимыми творениями дизайнеров прошлого века.

А сегодняшней картинке - стул The Eames DCW.

Официально признаюсь, что я влюблена в чету Charles and Ray Eames, а точнее в их дизайнерский гений.

Ну и про мосты я тоже не забываю!

Мой дом, Ikea

Ремонт в новом доме идет очень медленно но верно и вот уже пару недель как мы наконец-то спим в своей новоокрашенной, новообклеенной обоями, обставленной мебелью спальне:-) Всё красиво и уютно, и вдвойне приятно, поскольку всё делалось своими руками.

Теперь когда я хожу по нашемо дому я понимаю, что Икея может смело присылать сюда клиентов для демонстрации дома в стиле Икея: мебель у нас за некоторыми исключениями из шведского рая.

Но мы не одни такие, недавно прочитала что в каждом десятом британском доме мебель из Икеи, а 30% населения имеют что-нибудь (хоть свечку, хоть рамку, хоть коврик) от Ингвара Кампрада и его семьи. Но очень сложно найти что-нибудь с подобным соотношением цена-качество-дизайн на этом дорогом острове! У британцев достаточно оригинальный подход к дизайну мебели, который мне не совсем по душе, поэтому мебель из традиционных John Lewis или Marks&Spenser я покупать не стану. А вот скандинавов трудно победить!

Может это наш новый дом построенный по шведскому проекту с голыми кирпичными стенами и сосновыми балками на потолках на меня навивает новые настроения, но я начала сильно интересоваться минимализмом в дизайне и меня потянуло на датскую и немецкую школу. Не скоро конечно найдутся деньги на такие реликвии. Хотя лампу из концептуального Conran Shop я уже подыскала:-) А когда выигрем миллион в лотерею первым делом куплю кресло Барселона в белом цвете:-)

Переход

Итак, после трёх дней интеллектуальных и не очень разговоров в эстетически впечатляющих конференц-заллах и ресторанах Будапешта, ношения каблуков, помады, элегантных костюмов, деловой сумки с лэптопом, Financial Times на завтрак и BBC World News на ужин, я вернулась домой. То есть назад  в предместье столицы мира, в джинсы с кроссовками, худи, к огромной сумке с памперсами и салфетками, к стиральной машине, шоппингу и детским классам, мультикам и лэптопу на кухонном столе, к любимому сыну, лучшему другу и любимому мужу.

Что лучше спросите вы? Как говорил герой любимого мультфильма Данилы - и то, и другое. И побольше, можно без хлеба:-)

Ремонт

Вихідні я провела в режимі повної мобілізації оскільки проект під назвою "ремонт" продовжується. Насправді вже зроблено 2/3 робіт у нашій спальні і я не можу дочекатися кінця і можливості нарешті виспатися у власній кімнаті:-)

Ну що можу сказати, після того як я досить непогано освоїла професію кухаря і зараз можу продемонструвати досить широкий вибір екзотичних і тривіальних страв, я поступово оволодіваю професією маляра (з наклейкою шпалер я знайома вже давно і вважаю себе майстром:-)).

Хоча не можу сказати, що я фанат цієї справи. Проблема не у фарбуванні як такому - є навіть певне відчуття задоволення від процесу. Але найнеприємнішими є процеси підготовки і  "чистки після". Бррр...

Одне радує. Коли все це закінчується погані емоції відходять на задній план, залишається лише задоволення від зробленої справи і естетична насолода (ну це якщо вдасться все зробити естетично!)

Ну і плюс фітнес-програма, у власному домі і абсолютно безкоштовно :-)

На каву, до церкви

Сьогодні ми з Данилом продовжували розвідку навколо WGC і око впало на Велін. Це старовинне селище у п'яти хвилинах їзди від нашого дому, яке дало назву нашому місту-саду. Воно невелике, дуже традиційне, із шармом англійської глибинки, який можуть собі дозволити лише досить заможні люди. Акуратні котеджі, місток через річку, сільська рада, бібліотека і школа, паби та пекарні, червона телефонна будка і така же червона поштова скринька, банк і перукарня, пошта і Теско експрес, а також церква у самому центрі. А біля церкви об'ява - щовівторка з 9 до 12 відкрите "громадське кафе" (community cаfe). Була одинадцята і ми вирішили зайти.

Для українця саме поняття кафе у церкві є диким - божий дім не для розваг. Англійці пішли у цьому дуже далеко і я вже не раз була у церкві, що була конвертована у галерею арт-магазинів, кафе, або навіть помешкання. У Ньюкаслі ми періодично зустрічалися з моїми друзями-мамами у сусідній церкві, де постійно працює кафе із цінами у 2-3 рази нижче сусіднього Старбаксу.

А тут кафе "на пів дня". Тебе зустрічають прямо біля дверей і питають як справи. Зрозумівши що ти не місцевіий, в шию не гонять, а пропонують чашку чаю і печиво (за 50 пенсів - в 5-6 разів дешевше мого "стандартного" чаювання). У сусідній великій залі повно народу, більшості за 40, є тут і полісмен - всі тусуються, обговорюють проблеми своєї малої батьківщини:-)

Мені вказують на невелику дитячу кімнату із іграшками, куди Данила другий раз запрошувати не треба. Поки він тусувався з іншим хлопчиком підійшов священник, а точніше підійшла, бо це була жінка. Раніше я їх бачила лише по телевізору, однак у англіканській церкві з кожним роком зростає кількість жінок-священників. Цікаво, що сьогодні ніхто не намагався переконати мене прийти або перейти до церкви - все дуже спокійно і ненав'язливо.

Отже в Англії, якщо весілля може бути в амбарі (про що я писала пару років тому), то чому б не випити чаю у церкві?

Далі буде про інші польові дослідження.

Народження

Два роки тому у цей день народився Данило - Данило Данканович Девід Хіскок-Мрінський - повне ім'я, яке так любить наш тато:-). Правда народився він трохи пізніше, ближче до опівночі. Процес був довгим (36 години) і не дуже приємним для всіх учасників, однак результат вийшов просто чудовий і ми їм дуже пишаємося.

Хоча навіть після двох років я не завжди можу повірити у те, що я мама - вчора, коли підписувала листівку Данилові зі словом "мама", ще раз це зрозуміла. Варіанти два - або до мене довго доходить, або це настільки природнє явище, що ти просто того не помічаєш.

У будь-якому випадку хочу побажати Данилові позитивної динаміки росту у всіх аспектах, а нам із Данканом - сил і наснаги, і позитивного настрою:-)