Куда она пропала?

Вот она я, здесь. Вы думали я пропала? Нет, я просто переезжала, а как говорится в пословице, лучше пожар чем переезд.

Но он закончился благополучно, без травм и особых потерь, мы практически освоили новый просторный дом в сказочном городе-саде, о котором я очень скоро напишу.

Чтобы набраться сил я с Данилой на месяц перекочевала под крыло мамы, в родной Киев и на почти родную дачу. А мой бедный муж будет скучать без нас в новом доме и различных отелях на разных континентах планеты... А его очень люблю:-)

Голова пуста

Дивно, але у мене не виникає майже ніяких ідей, окрім тих, що пов'язані з ремонтом і моїм професійним блогом. Зараз часто наступає ступор, особливо коли дивишся на гори речей, які треба спакувати, або штабеля каталогів, із яких треба вибрати фарби або шпалери. Більшість часу хочеться дивитися на помідорчики, що ростуть у мене в кадках. Або читати. Наприклад зараз я читаю книгу Біла Брайсона "Записки з маленького острова". Вона про враження цього відомого американця, який обрав Британію своєю другою батьківщиною (після одруження з англійкою), від різних аспектів життя-буття на Острові. Гострий гумор, цікаві деталі.

Цікаво порівнювати це з короткими британськими повідомленнями Андрія Куркова на Фейсбук. Він теж певним чином "усиновлений" англійцями (після одруження з англійкою).

А в тумбочці біля ліжка на мене ще чекають 200 сторінок "Великої Гри". Залишу на Київ, тобто на дачу...

Складності переїзду

Насправді я вже так наблатикалась на переїздах, що мала б планувати і реалізовувати всі плани "на ура". А нє, не виходить! Кожного разу все по-іншому. Цього разу помешкання своє, рідне. Можна фарбувати, ламати, забивати цвяхи і т.д. Хоча з іншого боку це не квартира в Києві, а будинок у передмісті Лондона. Тут своя специфіка (дах, садок, комора, газонокосилка) і зовсім інший бюджет.

Тобто навряд чи все те, що ми запланували зробити у наступні 2 тижні піде по плану. Однак я вирішила сильно не нервувати, а робити все можливе і намагатися отримувати від цього задоволення.

На цьому тижні я три рази отримувала задоволення (а зі мною і Данило) у магазині Ікея, що біля Уемблі. Класно, люблю я цей гіпер-центр комфорту, стилю і економ-пропозицій,  а також смачної їжі і класної гральної кімнати для дітей. Але ж не три рази на тиждень, люди!

Шахтарі везуть протестні каски у Київ?

Ви це бачили?

Ну да, ми вже скучили за колоннами шахтарів у центрі Києва. Навіює романтику початку 90-х, коли гул від касок стояв по всьому місту, а Труханов острів був величезним шахтар-кемпінгом, якому міг би позаздрити Гластонбері. Тільки музики там не було... Мене, пам'ятаю, дуже гнітило видовище такої кількості (умовно) здорових чоловіків у розпачі. Стояла спека, вони ходили по місту напівроздягненими із пластиковими пляшками з Юпі та касками.

Ну і що, де покращення життя вже сьогодні? Ну добре, ретивим киянам і західнякам фіг дістанеться. Але своїм же, рідним, макіївським, теж непереливки!

Вспоминая классика

Помните, как Полиграф Полиграфыч яростно кричал в "Собачьем сердце": "В очередь, сукины дети, в очередь!"


Вчера меня ну просто распирало от желания  прокричать эту сакрементальную фразу в очереди на регистрацию в Борисполе.

Ну ладно, я понимаю: лето, туристы, дети толпами едут изучать английский в Британию (и слава богу). Но почему не скорректировать процесс и не увеличить количество стоек для регистрации? Или вообще не выделить для скучающих чад и их волнующихся родителей отдельную стойку? Ну правда это всё-таки сделали, после часа мучений.

Убило не это. Когда я стояла где-то под номером 7 и движение в очереди полностью отсутствовало к стойке резво подошла группа товарищей. Впереди шел высокий и плотный такой дядя милиционер в высокой фуражке. За ним резво шла девчушка-женщина старшего школьного возраста в Луи Вуитонах, за ней семенили папа и мама Броварской внешности с огромным чемоданом. Дядя милиционер подошел к стойке, чего-то там прорявкал и модную девочку без очереди зачекинили. Прикольно да? Англичане стояли в недоумении, наши в полном умении и опупении.

В задачнике спрашивается - а в чем сущность милиционера? Ловить бандитов и сажать их в тюрьмы, следить за порядком на дорогах и щемить вымогателей? Или стричь бабло на дорогах нашей родины, забивать студентов до смерти в тюрягах и проталкивать школьниц без очереди на регистрацию рейса в Лондон?

Даже не знаю что ответить, сложный вопрос такой...

Про Конституцію на дорогах

Сьогодні по дорозі з Борисполя мені кинувся у вічі білбоард (без морди) із "соціальною рекламою". Взагалі-то вже протягом багатьох років різні дизайни та фрази з величезних щитів є традиційною темою сімейних анекдотів. У Данкана вже навіть є колекція фото із "найкращими" взірцями, яку ми напевно колись десь "викладемо" (один з найулюбленіших  - величезне фото із квітами посеред бетонно-цегляних джунглів промислового району із красномовним написом "Київ - місто квітів", ну певно для тих, хто не помітив їх під парканами та за відбійниками доріг...)

Так ось, сьогодні мене вразив напис "Вітаю із Днем Конституції. Віктор Янукович". Звично і прозаїчно, скажете ви. А мені цікаво, яка конкретно причина спонукала іміджмейкерів президента розщедритися на це творіння. Нагадати, що у нас все ж таки є конституція? Чи нагадати, що у нас є її гарант, тобто Президент?

А нагадувати треба лише у двох випадках - або так все класно працює у законодавчій системі, що ми того не помічаємо, або все так фігово, що нам потрібні величезні постери для нагадування "Люди, конституція є, ну чесне слово!"

Не важко здогадатись який з двох варіантів підходить для України на даному етапі...