Хочу світську країну

Коли читаєш такі статті або такі, то хочеться плакати.

А ще хочеться зробити по-французьки і повністю відокремити релігію від влади. Тоді не буде суперечок хто кого має благословляти, бо цього а-пріорі робити не можна буде. А релігійні уподобання президента мають залишитися його особистою справою і не впливати на розвиток політичних подій.

Я не проти релігії загалом - я проти її втручання у справи, які мають вирішуватися об"єктивно і незаангажовано. Вона має займатися духовним відродженням нації, благочинністю, плеканням сімейних цінностей, бути моральним лідером. На жаль прикладів не дуже багато. А на статус духовного лідера, який дійсно піклується про совість і честь нації сьогодні на мою думку може претендувати лише одна людина - Любомир Гузар.

У часи прем"єрства Тоні Блера більшість людей і не здогадувалася що він був палким католиком... Лише після своєї відставки він дав ясно зрозуміти про свої релігійні уподобання і зараз багато робить у сфері духовного відтворення "британської нації".

А у нас Афонськими старцями вихваляються як орденами Леніна. Втім також полюбляють хизуватися дипломами неіснуючих Академій і приналежністю до сумнівних "орденів". Напевно не вистачає інших досягнень...

Эпитафия

Этого не хотелось так сильно, как не хотелось вставать в школу в 7 утра на протяжении 10 лет. От этого кровь стынет в жилах, как от страха того, что что-нибудь может случится с твоим ребенком. От этого впадаеш в депрессию, как от потери фокуса в профессиональной жизни. От этого по коже мурашки, как от звука пенопласта по стеклу. От этого чувстуеш себя бессильным, как когда твои соседи два раза за пятилетку выбирают Черновецкого мэром.

Самое же сильное чувство - это чувство стыда за страну, за её людей и за себя.

Это все-таки случилось.

Хочеться рыдать, а потом долго стоять под душем чтобы отмыться.

Написано на новом государственном языке в день, когда Янукович стал моим президентом.